Міжнародні переговори — це завжди складна гра дипломатії, інтересів і контекстів. Але за фасадом відкритих зустрічей, заяв і посмішок часто стоїть менш помітна, проте критично важлива фігура — перекладач.
Це не просто людина, яка механічно переклада слова з однієї мови іншою. Це – посередник між культурами, політичними контекстами, емоціями і намірами. І від його роботи може залежати успіх або провал перемовин, ефективність міжнародного діалогу і навіть прийняття стратегічних державних рішень.
У сучасному світі дипломатія вимагає не лише політичної майстерності, а й повної точності у комунікації. Відмова від використання професійних перекладачів може призвести до серйозних непорозумінь, які впливають на міжнародні відносини.
Чинне керівництво української держави, за чутками, не надто любить перекладачів. Західні ЗМІ пишуть, що і президент Зеленський, і керівник його Офісу Андрій Єрмак воліють особисто розмовляти англійською зі своїми візаві, відмовляючись натомість від послуг професійних перекладачів.
І якщо у очільника української держави англійська, як пишуть західні журналісти, просто «посередня», то у голови ОП відверто «так собі», якщо не сказати «погана». Іноземні медіа повідомляють, що керівництво України при цьому ледь не принципово відмовляється від послуг перекладачів і веде особисті переговори з міжнародними партнерами саме англійською мовою. Подекуди це викликає певне непорозуміння та може потенційно призводити навіть до конфліктів, по типу того, який стався із Трампом у Білому домі.
UA.News зібрало курйозні випадки з історії, коли іноземні політики та лідери використовували не свою рідну мову, відмовляючись від перекладача — і дізналося, до чого це призводило. Також у цьому матеріалі наше видання пояснить, чому роль перекладача у міжнародних перемовинах є надважливою і чому в жодному разі не слід від неї відмовлятися, навіть якщо ти чудово знаєш іноземну мову.
Коли мова важлива: кумедні випадки з історії, коли краще було задіяти перекладача
Гідо Вестервелле та погане володіння англійською
У 2009 році тодішній міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле відмовився відповідати на запитання англійською мовою під час пресконференції, заявивши наступне: «У Німеччині нормально говорити німецькою». Цей крок викликав критику. Чому? Тому що насправді його рівень англійської був недостатнім для ефективного міжнародного спілкування. Це підкреслило важливість володіння іноземними мовами або ж використання перекладачів у дипломатії.
Беніто Муссоліні: відмова від перекладачів та наслідки
Італійський фашистський диктатор Беніто Муссоліні під час зустрічей з німецьким фюрером Адольфом Гітлером наполягав на спілкуванні без перекладачів, хоча його знання німецької були обмеженими. І це ще м'яко сказано: насправді дуче, як і багато хто в ті часи, під впливом часу вчив німецьку та намагався догодити вождю німецького народу, але в реальності так і не вивчив мову «арійців», плутаючи навіть базові речі. Це призводило до непорозумінь і ускладнювало переговори. Ходять чутки, що Гітлер у близькому колі називав Муссоліні «цим італійським ідіотом», хоча історично це не підтверджено. Такий підхід знову підкреслює ризики відмови від професійного перекладу в дипломатії.
Бенджамін Дізраелі: мовний виклик на Берлінському конгресі
Під час Берлінського конгресу 1878 року тодішній британський прем'єр-міністр Бенджамін Дізраелі вирішив виступити французькою мовою, порушивши дипломатичний протокол. Це викликало обурення серед делегатів, оскільки його французька вимова була поганою, і багато хто не розумів, про що взагалі каже британський лідер. Цей випадок вкотре підкреслює важливість дотримання мовних норм у міжнародних переговорах.
Ян Масарик: дипломатична відповідь на мовну політику
У 1936 році німецький посол Йоахім фон Ріббентроп надіслав запрошення на дипломатичний бал англійським дипломатам німецькою мовою, порушивши традицію використання французької як мови дипломатії. Чеський посол Ян Масарик, відомий антифашист, відповів гідно: чоловік написав листа чеською мовою, а інші посли послідували його прикладу і стали писати своїми національними мовами. Це спричинило справжній хаос у німецькому посольстві, оскільки вони не мали перекладачів для всіх мов. Цей випадок демонструє важливість дотримання мовного протоколу в дипломатичних відносинах.
Тоні Блер: лінгвістичний промах у Франції
У 1998 році прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, впевнений у своїх знаннях французької мови, яку він вивчав у студентстві, вирішив провести прес-конференцію у Франції без перекладача. Під час виступу він хотів висловити свою повагу до французького прем'єра Ліонеля Жоспена. Все б нічого, але британський лідер помилково сказав фразу, яка в перекладі означала «я хочу Ліонеля Жоспена» в сексуальному сенсі, замість «я захоплююся Ліонелем Жоспеном» як політиком. Ця помилка викликала певне збентеження у залі, а потім стала предметом жартів у європейських ЗМІ.
Кевін Радд та множинні оргазми
Прем'єр-міністр Австралії у середині нульових Кевін Радд, який у молодості вивчав мандаринський діалект китайської мови, під час візиту до Китаю вирішив виступити без перекладача. Таким чином чиновник хотів висловити повагу до китайського народу. Гарна ідея, однак у своїй промові він хотів підкреслити тісні відносини між Австралією та Китаєм, але помилково сказав фразу, яка в перекладі означала «Австралія та Китай переживають одночасні оргазми у своїх відносинах», замість «Австралія та Китай переживають одночасне зростання у своїх відносинах». Ця помилка викликала шок серед аудиторії та стала предметом обговорення і жартів в міжнародних ЗМІ. Зокрема, деякі західні медіа кепкували: як чудово, що оргазми у відносинах між КНР і Австралією не тільки взаємні, але ще й множинні!
Джиммі Картер: дипломатичний конфуз у Польщі
Ця історія — не зовсім вина президента США, а вина перекладача. Тим не менш, ми вирішили вставити її в нашу добірку через загальну кумедність ситуації.
У грудні 1977 року новообраний американський лідер Джиммі Картер розпочав свою першу міжнародну поїздку з візиту до тоді ще соціалістичної Польщі. Під час вітальної промови в аеропорту Варшави він висловив бажання «дізнатися про прагнення польського народу до майбутнього». Однак перекладач Стівен Сеймур, який мав на той час обмежений досвід усного перекладу, неправильно передав його слова, що призвело до комічних і навіть образливих тлумачень. Зокрема, фраза «я залишив США цього ранку» була перекладена як «я залишив США, щоб ніколи не повернутися», а «я бажаю дізнатися про прагнення польського народу» — як «я бажаю польский народ» в сексуальному сенсі. Ці помилки викликали жвавий, хоча і дещо нервовий сміх у аудиторії та стали предметом обговорення в ЗМІ. Горе-перекладача Сеймура ж наступним ранком звільнили.
Джон Кеннеді, який любив випічку
Під час свого візиту до Західного Берліна в 1962 році Джон Кеннеді виголосив натхненну промову, яка починалася словами: «Дві тисячі років тому слова, які вимовляються з особливою гордістю, які могла сказати людина, були «Сivis Romanus sum» («Я громадянин Риму»). Зараз у вільному світі найгарніші слова є «Ich bin ein Berliner» (маючи на увазі, що він берлінець)». І все б нічого, але наявність у фразі артикля ein дещо змінила значення фрази, перетворивши горду заяву буквально на фразу «Я пончик з варенням». Тому що саме так – ein Berliner – у Німеччині називається посипаний пудрою пончик з начинкою з джему. Цю історію досі зі сміхом згадують німецькі ЗМІ та старожили ФРН.
Професія між словами і владами: роль перекладачів у міжнародних переговорах
Якщо казати серйозно, то міжнародні переговори — це завжди складна гра дипломатії, інтересів і контекстів. Переклад у сфері міжнародної політики — це окрема професійна спеціалізація, яка вимагає тривалої підготовки, в тому числі філологічної, політико-культурної та психологічної.
Політичний перекладач має не лише ідеально володіти мовами, а й тонко відчувати стиль, рівень напруги, дипломатичну вагу кожного вислову. Він має розуміти ієрархії, протоколи, звичаї, а також бути здатним передавати не лише фактичну, але й емоційну складову сказаного.
Тобто переклад п'єси Шекспіра для театру — це мистецтво та поезія. Але переклад перемовин між главами держав — це вже політика. Тут присутні зовсім інші ризики і величезна відповідальність.
Роль перекладача у переговорах не обмежується буквальним перекладом слів. Часто саме він «гасить» потенційно небезпечні або надто емоційні висловлювання, замінюючи їх м’якшими формулюваннями. Це відбувається не через некомпетентність, а з повним усвідомленням: дипломатичний тон — це частина інструментарію міжнародної політики.
Наприклад, якщо лідер однієї країни різко висловлюється про партнера, перекладач може свідомо та розумно використати більш обтічні формулювання, щоб зберегти атмосферу діалогу та конструктиву. Саме в цьому полягає мистецтво дипломатичного перекладу — де головна мета не просто сказати, а зберегти канал комунікації.
Крім того, перекладачі фактично формують ритм переговорів. Під час послідовного перекладу (а це найбільш поширена форма в перемовинах на найвищому рівні) вони забезпечують природні паузи, під час яких політик має змогу подумати, уточнити позицію, відреагувати на реакцію партнера. Часто саме ці декілька секунд стають вирішальними — в них народжується правильна формула компромісу або уникається ескалація.
Окремий, менш публічний, але вкрай важливий аспект — це роль перекладачів як потенційних джерел інформації для спецслужб. Історично в багатьох країнах, зокрема у США, Росії, Франції, Ізраїлі, перекладачі, які працюють із першими особами держави, або є афілійованими з розвідкою, або проходять спеціальну перевірку.
Часто ці люди мають допуск до державної таємниці. Адже вони першими чують не лише офіційні, а й кулуарні заяви. Їхня присутність дає змогу оперативно передавати інформацію до аналітичних центрів, а також відслідковувати зміну інтонацій, логіки, неофіційних сигналів з боку партнерів. В умовах, коли війна чи мир можуть залежати від нюансів формулювань, така інформація має абсолютно стратегічне значення.
Роль перекладача також часто виходить за межі суто мовної функції. У багатьох випадках він стає комунікаційним мостом, довіреною особою, яка розуміє не лише мову, а й контекст, політичний ландшафт, особистість того, хто говорить. Саме тому досвідчені лідери обирають перевірених перекладачів і не люблять змінювати їх без потреби. Це не просто технічний співробітник — це людина, від якої залежить, як саме тебе почують. Це дуже важливо у міжнародній політиці.
Тож резюмуючи: кожна держава, яка дбає про свою зовнішню політику, має не просто готувати перекладачів, а інвестувати в формування цілої школи дипломатичного перекладу — з бездоганним знанням мов, політики, історії, безпеки. Інакше найкращі меседжі можуть бути не почуті, або — ще гірше — почуті неправильно.
Це принциповий момент: навіть якщо ти гарно знаєш мову, не слід покладатися виключно на свої знання. Краще довірити це дійсно профільному спеціалісту. А у випадку, якщо ти знаєш мову співрозмовника посередньо, тим паче варто віддати частину переговорного процесу «на аутсорс» перекладачу.
У цьому немає якоїсь ганьби чи сорому: це нормальний робочий дипломатичний процес. Чудово, якщо лідери держави знають іноземні мови та практикують їх у живому спілкуванні. Можна тільки привітати такі інтелектуальні ініціативи керманичів країни. Але коли справа стосується принципових моментів співробітництва між державами — доречніше все ж довірити це профільним спеціалістам.
